Короткошерстні Породи котів

Абісинська кішка.

Ця короткошерстна порода котів названа на честь країни звідки було вивезено котів від яких ведуть свій родовід усі теперішні представники абісинської породи. Абісинія – це колишня назва Ефіопії. Це давня порода і одна з кількох, що походять з Африки.

Історія виникнення породи абісинська кішка.

Абісинська кішка – порода давня, добре відома, але рідкісна.

У 1868 році англійські солдати повертаючись до дому з Африканського походу привезли з собою кількох котів. Зовні коти були схожі на африканську степову кішку, яка є одним із пращурів домашньої кішки. Одного з котів звали Зулу, власне він вважається прабатьком сучасної породи абісінців. За іншою версією привіз абесінського кота до Англії член британської військової екседиції капітан Барет-Леонард у 1868 гоці. В Британії коти з екзотичною зовнішністю дуже сподобалися. У 1898 році Харісон Вейр оприлюднив перший стандарт породи. До кінця ХІХ століття ця порода вже виставлялась на виставках. Проте до початку ХХ століття не існовало чітких стандартів абісінської породи. Наприклад, було багато різних забарвлень котів, форма тіла також не була чітко описана. Першими тваринами із характерним “диким” забарвленням шубки, які стали взірцем стандарту були Sedgemere Bottle, кіт який народився у 1892 році і Sedgemere Peaty, кішка яка була народжена у 1894 році. У 1904 році порода була офіційно зареєстрована.
Затверджені стандарти породи зокрема, врегулювали вагу тварин. Прийнятні коливання ваги в межах від 4-х до 7,5 кг які актуальними і зараз. Також були стандартизовані забарвлення та форма тіла.
У 1907 році двох кошенят сріблястого забарвлення придбали американські заводчики і в тому ж році зареєстрували у фелінологічних організаціях США. Порода у США дуже швидко стала популярною. У Європі, яка пережила дві світові війни із невеликом інтервалом, порода ледве не зникла. Саме американські заводчики врятували Абісінську породу і трохи пізніше Бірманську кішку від зникнення та помогли відновити її у Європі.
У 70-х роках минулого століття порода знову ледве не зникла, цього разу через епідемію лейкемії. Та завдяки зусиллям багатьох заводчиків кризу було подолано, порода вижила.
Наразі абісінська порода добре відома, але вважається рідкісною. Через гібридізацію кішка за один раз народжує 1-3 кошенят. Котів народжується в три рази більше ніж кішок.

Характерні ознаки абісинської породи.

Абісинські кішки мають унікальне забарвлення хутра.

Абісинські коти середнього розміру, з добре розвиненими м’язами тіла та міцною шиєю. Коти більші за кішок. Тулуб середнього розміру, хвіст довгий, з гострим кінчиком. Голова середнього розміру, за формою дещо нагадує клин, мордочка невелика з міцним підборіддям, кінчик носа ледь приплюснутий. Вуха середнього розміру, широко поставлені та трішки розгорнуті вперед. Кінцівки стрункі, лапки овальні. Характерною ознакою породи є те, що абісінські кішки стоять спираючись на кінчики пальців, ніби навшпиньках.
Очі розкосі, великі, широко відкриті, зелені або бурштинові. Навколо очей зазвичай є темний обідок. Хутро коротке, шовковисте, щільно прилягає до тіла з подвійним, а іноді й потрійним тікінгом. Тікінг – особливість забарвлення волосків хутра, коли кожен волосок забарвлений смугами 2-х або 3-х різних кольорів. Забарвлення шубки повинне буте насиченим та рівномірним. На губах та нижній щелепі часто є біла ділянка хутра, яка чудово відтіняє рожевий ніс та темні цятки у основі вібрисів.
Забарвлення абісінських кішок виділяють чотирьох типів: дике, блакитне, фавн і сорель. Найбільш розповсюдженими забарвленнями є: дике та сорель.
Дике (ruddy, usual) – темно-коричневий або чорний тікінг на червоно-коричневому (або яскраво-коричневому) тлі. До 1963 року вважався єдиним прийнятним для абісінських кішок забарвленням.
Сорель (sorrel, cynnamon,red) – шоколадно-коричневий (колір кориці) тікінг на тлі від цегляно-коричневого до мідно-червоного кольору.
Блакитний (blue) – тікінг від графітово-сірого до сіро-блакитного на тлі рожево-бежевого (абрикосового) кольору.
Фавн (fawn) – тікінг світлого какао-коричневого кольору і тепле рожево-бежеве тло.
Червоний, кремовий, шоколадний і лайлак є дуже рідкісними забарвленнями. Абісінців із таким кольором хутра розводять у кількох невеличких клубах у Нідерландах та Великобританії. В окрему групу входять тварини з срібним та черепаховим забарвленням оскільки не у всіх країнах їх визнають.

Особливості догляду та характер абісинської кішки.

Догляд за абісинськими кішками не складний.

Коти та кішки абісинської породи розумні, грайливі, легко навчаються та швидко засвоюють правила поведінки у домі. Це дуже інтелегентні тварини не зважаючи на їх дику зовнішіність. При правильному вихованні вони не дряпають меблі, не лазять по шторах. Подбайте про те, щоб у вашого улюбленця був власний куточок і маючи своє “майно” він не зазіхатиме на ваше. Абісінці дуже товариські, сильно привязуються до господаря та не люблять довго бути на самоті. Ці тварини чудові компаньйони, щоб ви не робили, вони із задоволенням складуть вам компанію.
Доглядати за абісінською кішкою досить просто. Коротка шерсть не потребує спеціального догляду. Під час линьки достатньо протирати шерсть вологими руками раз в день і мити тварину раз на місяць (у статті “Як правильно помити кота” дана покрокова інструкція як це правильно зробити). Доречі, кішки цієї породи в більшості люблять воду тож із водними процедурами не повинно виникати проблем.
Натомість великим вухам треба приділяти увагу і чистити регулярно, щоб запобігти виникненню інфекційних захворювань. Один раз на два тиждні вушка слід протирати серветкою, яка змочена у теплій кип’яченій воді.

До яких хвороб мають схильність абісинські кішки.

Абісінські коти мають схильність до специфіччних генетичних захворювань. Тому, якщо ви збираєтесь придбати тварину цієї породи робіть це у пітомніку з доброю репутацією та вимагайте у заводчика результати відповідних тестів.

Генетичні захворювання абісінців:

  •  дефіцит піроваткінази;
  •  прогресуюча атрофія сітківки;
  • вивих колінного суглоба;
  •  дисплазія тазобедерного суглоба;
  • нирковий амілоідоз.

Досвідчені відповідальні заводчики намагаються не допускати появи у своєму пітомніку носіїв генетичних хвороб та виводять із розмноження тварин у яких вони проявилися. Кожен заводчик уважно слідкує за станом здоров’я своїх тварин.

Please follow and like us:
RSS
Follow by Email
Facebook
Twitter
LinkedIn

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *