Цікаве про котів

Неймовірний приятель Далі

Знаменитий оцелот з яким так любив з’являтися Далі на людях насправді йому не належав.

Далі був не тільки геніальним художником але й майстром епатажу. Досить часто для своїх ефектних виходів на люди він обирав компанію оцелота, про що свідчать численні світлини. Звідки взявся цей дикий кіт, чи належав він митцеві і яке місце у творчості каталонського генія посідали кішки?

Оцелота, який позує з Далі на фотографіях звали Бабу, його господарем насправді був Джон Пітер Мур на прізвисько Капітан. Мур був кимось на зразок сучасного менеджера Далі.

Далі був зіркою й відповідно його чотирилапий плямистий приятель теж став зіркою. Ось як про це писала Кетрин Мур у вступному слові до книги Пітера Мура “Живий Далі”: “Бабу мовою хінді означає “джентельмен”. І, виправдовуючи своє ім’я Бабу жив життям справжнього джентельмена. Він харчувався у найкращих ресторанах, завжди мандрував у першому класі та зупинявся у п’ятизіркових готелях. Його пестили гарненькі дівчата, серйозні ділові люди, аристократи і навіть особи королівської крові. Важив він добрих двадцять кілограмів. Після мандрівки до Нью-Йорку, де Бабу дуже добре годували а можливості багато рухатись не було, його вага ще трохи збільшилась. Далі це дуже розважало і він якось сказав Пітеру: “Ваш оцелот схожий на роздутий пилосбірник від порохотягу”.

Екзотичного приятеля Далі звали Бабу, що мовою хінді означає “джентльмен”.

Цікавою є історія появи оцелота. У 1960 році подружжя Далі йшли у кіно. По дорозі вони зустріли чоловіка який тримав у руках кошеня оцелота. Коли Далі зрозумів, що дружині дуже сподобалось екзотичне кошеня, він вирішив його придбати і запропонував ціну 100 доларів. Проте, як виявилось такої суми із собою у Далі не було. Гала ж повертатися в готель і змінювати плани на вечір не хотіла. Тоді власник оцелота запропонував вихід із ситуації, що склалась. Він погодився почекати до завершення кіносеансу. Через дві години усі зацікавлені сторони зустрілися знову і повернулися до готелю, де зупинилось подружжя Далі. В результаті Сальвадор і Гала стали щасливими власниками кошеняти, от тільки що з ним робити ніхто з них не знав. Трохи поміркувавши, Далі вирішив, що з цією проблемою може розібратися Пітер. Тому, не гаючи часу малюка віднесли у номер Мура, от тільки самого господаря номеру про це попередити “забули”.

Коли Капітан Мур повернувся до свого номера й приготувався до сну, кошеня вирішило, що саме час звернути на себе увагу й застрибнуло до нього на ліжко. Пітер здивувався, але дуже швидко знайшов спільну мову із новим сусідою. Щоб закріпити симпатію й остаточно завоювати довіру нового друга Мур вирішив пригостити його чимось смачненьким. Оскільки він не мав жодного уявлення про кулінарні вподобання маленького оцелота, то просто замовив у номер мясо, рибу, молоко та сир. Кошеня продегустувало кожну страву і сховалось під ліжком.

У подружжя Мур було ще два оцелота, проте такої слави як Бабу вони не мали.

Пітер давно співпрацював з Далі, тому одразу зрозумів кому завдячує появі нового співмешканця. Вранці він зробив вигляд ніби нічого надзвичайного з ним вночі не трапилось і ухилявся від відповіді на питання чи бува не трапилось з ним чогось дивного.

Через де який час Пітар та його дружина Кетрин придбали ще одного оцелота, якого назвали Буба. Третього оцелота, який був названий на честь бога ацтеків Уіцилопочтлі, їм хтось надіслав поштою. Проте улюбленцем Далі все одно залишався Бабу. Саме з ним полюбляв зявлятися у товаристві екстравагантний митець.

Розповідають легенду, ніби Бабу щоранку зїдав свіжу троянду і відмовлявся це робити якщо квітка на його думку була не достатньо свіжою. Під час мандрівки океанським лайнером до Нью-Йорку у оцелота зявилась звичка лежати на фортепіано під час виконання на ньому музичних творів, насолоджуючись чи то музикою, чи вібрацією яка йде від інструменту, чи увагою присутніх, а може й усім разом. Правда, після прибуття до Нью-Йорку інструмент на лайнері довелося поміняти на новий, бо під кінець мандрівки котяча натура Бабу взяла гору й він його “привласнив”.

Бабу був найвідомішим оцелотом ХХ століття.

Уже у Нью-Йорку завдяки оцелоту Далі отримав вигідний ко

нтракт. Якось Мур, Далі та Бабу гуляли по одному з престижних районів Манхеттена і зайшли до невеликої друкарні, що мала назву “Центр старовинних естампів”. Далі розраховував знайти там необхідні йому гравюри Піранезі. Власник друкарні, поважного віку чоловік на імя Лукас, був радий відвудувачам, але розхвилювався через оцелота, бо у нього жив пес. Щоб не допустити зіткнення між тваринами Бабу посадили на етажерку.

Після цього відвідувачі та господар почали оглядати гравюри, а кіт розважався тим, що стрибав із однієї етежерки на йншу й знайомився із інтерєром типографської крамниці. Далі купив кілька гравюр, спільно з Пітером піймав Бабу і порощались із Лукасом.

Наступного ранку до готелю, де зупинились Далі та Мур прийшов роздратований власник друкарні. При собі він мав великий оберемок гравюр від якого тхнуло котячою сечею. З усього виходило, що Бабу у властивій котам манері обрав та оцінив де-які гравюри. Збитки були оцінені у 4000 долларів. Чек на необхідну суму було виписано й вручено постражлалій стороні. Через кілька годин до готелю приїхала дружина пана Лукаса із нещодавно виписаним чеком. Вона запитала, чи не погодився би пан Далі забрати чек і натомість дозволити надрукувати у їх друкарні одну з його литографій. Далі погодився й “Центр старовинних естампів” разтиражував “Вибухову весну”. Пізніше згадуючи цю історію Пітер розповідав: “Результатом нашого візиту – а точніше, “візиту” Бабу на етажерки “Центру старовинних естампів” – стала вигідна угода на мільйон долларів та багаторічна співпраця із подружжям Лукас”.

Бабу приклав свої лапи до бізнесу та творчості Далі.

Слід зауважити, що це був не єдиний епізод, втручання Бабу у бізнес та творчість митця. Чого варта тільки історія з триптихом на якому оцелот поставив такі ж мітки як на гравюрах із історії вище. Цей триптих було подаровано іранському шаху, а потім продано за мільйон долларів на благодійному аукционі.

Варто також згадати гуашеві ілюстрації до “Аліси у країні чудес”. Їх розклали на килимі у номері Капітана, щоб вони висохли, коли оцелот пробігся по них і на додачі трохи погриз один із малюнків. Далі із гумором відреагував на це: “Оцелот чудово попрацював! Так на багато краще, оцелот додав останній штрих!”

З мініатюрним леопардом фотографувались митці, моделі, політики, відомі актриси….

Досить відомим є анекдот про Далі та оцелота. Якось у Нью-Йорку художник зайшов у ресторан випити кави. Геній пензля був у компанії оцелота, якого провсяк випадок привязали до ніжки стола. Мимо проходила огрядна пані середніх років. Побачивши мініатюрного леопарда, який мирно сидів поряд з господарем, вона ледь зблідла й спитала у Далі, що це за страшний звір сидить поряд з ним. Далі на це відповів: “Не бійтеся, пані, це звичайний кіт, якого я трохи “домалював”.

Пані уважно оглянула тварину ще раз і з полегшенням зітхнула: “О так, тепер я бачу, що це усього навсього домашній кіт. Дійсно, кому спаде на думку прийти до ресторану із хижою твариною?”

Найвідомішим твором мистецтва, де кішки як якась просторово сюрреалістична складова поєднуються з образом великого майстра, є не одна з картин Далі, а фотографія Dali Atomicus (“Атомний Далі”, лат.), де кішки на рівних правах з Далі є частиною композиції.

Dali Atomicus

Цю легендарну світлину було зхроблено у 1948 році. Автором був відомий фотограф засновник сюрреалізму у фотографії Філіп Халсман. Зйомка тривала майже 6 годин. Кішок підкидали 28 разів. Сам Далі, мабуть настрибався на усе життя, а картину “Атомна Леда”, яка знаходиться на задньому плані тільки якимось дивом не залили водою. Зараз за таке не гуманне поводження із тваринами обох митців засудили б усі, але на щастя під час зйомок жодна кішка не постраждала.

Please follow and like us:
RSS
Follow by Email
Facebook
Twitter
LinkedIn

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *